lilidiya: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] snowwhite_bird at Мужчина Воин
"Начиная исцелять не внешний мир, а мир внутри себя мудрый воин, становится воином Духа. Самое тяжкое испытание, которое только можно себе вообразить. Самое тяжкое. Вот уж куда стоит тратить свое мужество. Проходя через это испытания воин Духа очищает свое сознание, с каждой исцеленной раной, с каждой залатанной дырой в душе он становится все более чистой и пустой флейтой. И рано ли поздно наступит момент, когда все воинские инициации завершатся."

Вячеслав Гусев (статья)
lilidiya: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] hrrr_miau at про роль тат - повчально
Originally posted by [livejournal.com profile] antysk at Мама главней… только детей.
И хотя я буду тут писать про мужа, про взаимоотношения с мужчиной – но по сути я отношу это к воспитанию детей. Родилось из разговора с одним хорошим отцом, который старался стать еще лучше и сравняться по значимости для детей с мамой.

Я полагаю, что роль матери для детей достаточно уникальна. Прочитайте это предложение неэмоционально, не привнося ни почета ни нагрузки, просто как факт. Я пишу – как факт. Есть семьи, где папа очень похож на маму, поровну проводит время с детьми, поровну заботы о покупках для детей, папа знает море всего о развивающих играх, о здоровом питании, ему хватает внимания внедрять все это в жизнь и отслеживать исполнение, он не зависает на 5 минут, когда участковый доктор спрашивает его дату рождения ребенка. И ребенок, чмокая утром мамочку на прощанье, нетерпеливо ерзает, ожидая пока папа сядет-станет рядом и вложит ему родную спасительную руку в ладошку.  Если у вас такая ситуация в семье, то понимайте, что я вам завидую невероятно, и все что ниже напишу – исключительно от зависти.
По мне – это смешение ролей, вследствие повышения общего уровня инфантилизма среди мужчин. Или уникальность данного конкретного мужчины (см. выше про зависть), который умеет быть мамой без ущерба для роли папы. В «просто» случае мы собираемся в пару в том числе, и чтобы компенсировать свои качества, чтобы в паре стать устойчивее, чтобы в составе цельной экономичной единицы высвободить время и силы для чего-то «лишнего» и такого желанного нам. Если ты один по всем фронтам – то не до жиру.
Так вот папа - это опора семьи. Но в ежедневном бегании по кухне и забавах с детьми его может и не наблюдаться. По мне это нормально, обыкновенно. Он не может быть в командировке и на детской площадке одновременно. На площадке – мама. Дети видят маму, в ее родную спасительную руку вкладывают свою детскую ладошку. А откуда же им понять роль папы? А от мамы.
Ну, конечно потом, когда им будет 21, а еще лучше 41, они поймут каким был их папа в их детстве, смогут разделить намешанные в кучу эмоции, сравнить со своей ролью родителя… И тогда им уже не надо будет мнение мамы какой папа, есть уже свое мнение. А сейчас пока ему 4, или 8, откуда он знает какой папа? Да, чувствует, да, видит папины глаза, но и очень-очень важно что исходит в сторону папы от мамы. Мне видится, что чем младше возраст, тем весомее мамины мысли и реакции.

Руководствуясь этим соображением, я своим детям доношу роль отца отдельной строкой. Даже когда его нет. Даже когда я устала и сердита на него. Я сердита как женщина с неоправдавшимися ожиданиями. К роли отца это не имеет отношения. Если его нет долго и все домашние-школьные-домановские дела полностью на мне и папа выпадает из этого круга, дети это видят и проскакивает у них (а также у бабушки по материнской линии), что все на маме, мама знает, у мамы спросите – то я им отвечаю, что мама главная и знает только потому, что она стоит за плечами папы. Что именно его труд позволяет мне оставаться дома, что именно его любовь питает меня и дает мне силы столько делать в сутках, что он прекрасный отец, который успевает и содержать большую семью и рад провести время с ними.  Что несмотря на то, что папа сейчас в отъезде, он с нами, он думает о нас, он и в отъезде-то ради нас. Детям устойчиво, если они понимают. И они "высыпают" в прихожую, когда папа поворачивает ключ в замке, виснут на шее (кому рост позволяет), они очень ценят те редкие часы или дни, когда он с ними.

Понятно, что у всех разные папы, и у вас список достоинств отца будет другим. Но мое убеждение – он непременно должен быть. Список этот. Если нету списка на вашей "подкорке", то потратьте чуть времени, чтобы составить его, пособирать ценность, если она не слишком проявлена. Второй момент – не позволяйте себе и другим родственникам критиковать папу в присутствии детей. То есть обсудить с мамой или подругой, что он вот тут и вот там «дал маху» надо, когда детей нет дома. У этих прекрасных маленьких людей потрясающая способность все слышать и запоминать. Так что даже тихо обсуждать папу при детях – не надо. Если уж очень надо обсудить. А если есть силы разобраться только между мужчиной и женщиной – то это лучший вариант.
Наверняка есть семьи и ситуации, где трудно найти достоинства. Но это вопросы взрослых. Это не проблемы ребенка, что папа (вдруг) не соответствует вашим ожиданиям. Решайте этот вопрос на своей территории, территории взрослых. Оставьте сыну или дочери максимально крепкий тыл в виде отца как ценности, важности, опоры.
По возможности конечно и в рамках разумного.
lilidiya: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] utoch_ka at Важное
Originally posted by [livejournal.com profile] olkan at Важное
20 вещей в отношениях с мужчиной, которым научили меня дети:

1) Беспокойство, неуверенность и проверка границ - это скачок развития, выход на новый уровень. Это страх перед прыжком в неизвестное будущеее
2) После каждого скачка развития наступает откат в незрелость, страх и потребность в поддержке. Это адреналин после прыжка в неизвестность.
3) Только крысы хорошо реагируют на поощрения и наказания. Мы - не крысы.
4) "Плохое поведение" - это потребность в любви и принятии и знак того, что мы нарушаем границы.
5) Искренность нужна так же, как любовь и принятие. Будь безусловной, пока можешь. Будь честной, когда не можешь.
6) Говори "я", и "хочу" и "не хочу". Будь прямой. Проси. Говори "мне больно", а не "так не ведут себя, если любят человека". Говори "я зла как черт", а не "неужели так трудно было позвонить". Нас генетически тошнит от поучений и обвинений.
7) Сам по себе конфликт не страшен. Страшен страх конфликта.
8) Топанье ногами, хлопанье дверьми и крик "тогда я уйду", "не трогай меня", "я тебя не люблю" - это нормально. Пусть уйдет. Пусть не любит какое-то время. Доверься. Не беги следом с причитаниями. Не вини по возвращении. Он там вылупляется в себя. Пусть. Это важно.
9) Он сам.
10) Когда все ужасно, важно понимание и молчание. Не надо ерзать словами от страха, как рыба на сковороде.
11) Заботу, помощь, внимание нельзя выдрессировать. То есть можно, но на кой она, такая, сдалась.
12) Не лезь, когда он занят.
13) Не замечай, когда он ошибается. Извлечь урок - это его задача, а не твоя.
14) Сегодня просто такой день.
15) Твоя задача - не чтобы он был навеки привязан к тебе. Твоя задача - не стоять на его пути, когда он счастлив без тебя.
16) Правота не стоит ломаного гроша. В выборе остаться правой в споре или сохранить отношения, всегда выбирай отношения.
17) Уважение к себе достигается не требованиями об оном, а уважением к себе и уважением к нему.
18) У него своя жизнь.
19) Не воспитывай.
20) Рано или поздно вам прийдется расстаться. Цени то, что есть сейчас. ТАК оно уже не будет никогда.
lilidiya: (Default)
Василь приніс великого білого гриба.
Я його сфоткала на столі... а заодно і всіх нас за обідом :)


Оскільки мене за столом немає (я ж фоткаю)... Але ж я теж частина сім"ї, то попросила сфоткати мене окремо... з грибом... і Іринкою - для порівняння величини гриба :)
lilidiya: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] notonties at О мужьях и женах.
SacredMarriageО мужьях и женах.

Кто такой муж? Я не раз задавал этот вопрос Вселенной и неизменно получал один ответ: "Муж тот кто ведет женщину по жизни". Помните символ мужского - кружечек со стрелочкой. Направление. Это единственная необходимая функция все остальные — могут присутствовать, либо нет. Абсолютный минимум. Если есть все остальное, а этой функции нет - это кто угодно, но только не муж. Многие требуемые от мужа функции, на самом деле принадлежат папе. И взрослая женщина вполне может обходиться без них.

lilidiya: (Default)
Будь, пожалуйста, послабее. Будь, пожалуйста.
И тогда подарю тебе я чудо запросто.
И тогда я вымахну - вырасту, стану особенным.
Из горящего дома вынесу тебя, сонную.
Я решусь на все неизвестное, на все безрассудное -
В море брошусь, густое, зловещее, и спасу тебя!..
Это будет сердцем велено мне, сердцем велено...
Но ведь ты же сильнее меня, сильней и уверенней!
Ты сама готова спасти других от уныния тяжкого,
Ты сама не боишься ни свиста пурги, ни огня хрустящего.
Не заблудишься, не утонешь, зла не накопишь.
Не заплачешь и не застонешь, если захочешь.
Станешь плавной и станешь ветреной, если захочешь...
Мне с тобою - такой уверенной - трудно очень.
Хоть нарочно, хоть на мгновенье - я прошу, робея,-
Помоги мне в себя поверить, стань слабее.

Роберт Рождественский.
lilidiya: (Default)
Лише позавчора приїхали з табору, вчора Василь з"їздив до Львова, а сьогодні Василь запросив своїх друзів - пластунів (як давно це було...). Одним словом - їм було весело, багато згадували, дивилися старі фотки. А я так...

Зате сфоткала їх зараз:


Поитивом для мене є те, що ці друзі переконали таки мужа не віддавати Мартусю в перший клас (їй буде шість років 12 грудня, але клас набирає дуже хороша вчителька, яка щойно випустила Ольвію, а 27 років тому випустила Василя :)
lilidiya: (Default)
Болить. Сьогодні болить так, що на ногу стати важко... А місяць перед тим мене "попереджувало" болем якщо стати якось "не так". Не опухло, не почервоніло. Просто болить. Одне. Ліве.

Вирішила порадитись з лікарем, бо страшно не могти ходити... А як же діти? Їм постійно щось потрібно (подати-забрати-помити і просто допомогти), мовчу вже про Іринку, яка половину часу все ще проводить на руках (а половину - або спить або повзає і бавиться). Одним словом, зякалася...

Лікар подивився, помацав і розгубився. Потім я йому підказала (те, що я сама догадалася): "я годую грудьми... П'яту дитину..."

Треба було бачити цю суміш полегшення (ось воно) і здивування (що всіх годували?). Одним словом, маю проблеми з кальцієм. Попередні діти вимивали кальцій мені з зубів... :) Муж каже, що в зубах кальцій закінчився (що недалеко від істини), тому п'ята прийнялась за коліна :)

Тому муж зробив мені салат на обід і поїхав до Львова на два дні... В нього там зустрічі випускників. А я сама з трьома меншими. Хоч тут пожаліюся (хоча, якби я попросила не їхати, він би не поїхав, але чесно я не знаю як я маю себе зле почувати, щоб не попросити мужа залишитись... Варіант високої температури, грипу і болі в спині я вже проходила... Не помогло :). Не вмію я просити, щоб про мене турбувались, хоча чесно так хочеться! І що з цим робити?
lilidiya: (Default)
Вийшли в 3 год. ночі з цього приюту (приют сфоткали вже вдень, коли проходили мимо :) і спускались до нижнього приюту)



Було ще ось так темно


На вершині після обіду псується погода, тому всі групи виходять ще вночі. Група мужа піднялась на вершину в 11 ранку, а в 18 год вечора вже були на нижньому приюті. 15 годин по снігах у горах...


"И милого узнаю по походке"... точніше по рожевих бахілах - Хіт сезону!!! Дякую, Остапе :)


Наші на вершині європи!


Read more... )
lilidiya: (Default)
На другий день акліматизації група піднялася (вже на підйомнику, а не пішечки) на гору з хребта Монблан - Айгюль дю Міді (3 842 метри) і там вчилися ходити в зв"язці і користуватися кішками і льодорубом:


ось вийшли з підйомника в "повному обмундируванні"


Муж подарував мені миску з малюнком Айгюль дю Міді. Тепер це моя любима гора :).

Ось так виглядає мій коханий муж на моїй любимій горі :)

Read more... )
lilidiya: (Default)
Повернувся муж з мандрівки. Живий, здоровий, гордий і щасливий. Хоче ще :)
Це якщо коротко :)

А якщо довго, то вчора цілий день мені розповідав. Спочатку показав маршрут у Гуглі, з картами і фотками. Вражаюче!... Добре, що я раніше цього не знала, а то б сильніше переживала... А потім показав фотки з їх мандрівки. Не так вражаюче, як фотки з Гуглу, але ж місця ті самі :) Тому я вже мала якусь зелену уяву і навіть дещо впізнавала.

Тепер хочу найкращі зберегти собі на пам"ять :). Ось такі Альпи. Дуже високі відразу, Тобто видно всю гору з її лісистим, скалистим і сніговим покривом. Краса!!! Вже туди хочу!!! Але просто там погуляти (трамвайчики і підйомники вивозять дуже високо :)


Read more... )

і просто гарна фотка з Бревенту:
lilidiya: (Default)
Бог присутній у моєму житті. Точніше, Він є всюди і у всіх, лише одні люди думають, що все залежить від них, а інші знають Істину :)

Деякий час назад і я познала цю істину глибше (про те, що Бог є з нами я завжди знала, але так щоб точно відчути- впевнитись це лиш недавно)... І про це окрема історія

А зараз напишу, що мені приходять відповіді. На мої запити - прохання. Часом пізніше, часом раніше. А інколи навіть миттєво.

Опишу ситуацію. Муж мій зараз у Франції підкорює Монблан... А це гірка таки не з найлегших :). Переписуємось смс-ками. Востаннє отримала смс у середу зранку, про те, що вони вже на висоті 3 800 і все в порядку. Логічно думаю, що підніматися будуть в четвер. І якщо там поганий зв'язок то наступна смс буде у п'ятницю ввечері. Тож тримаюся до п'ятниці вечора, не дозволяю собі переживати, лише "посилаю" впевненість і любов мужу...

В п'ятницю приїхала до нас моя мама. Ми досить гарно провели день, а ввечері пішли в костел на вечір духовної музики. Там справді було дуже гарно і духовно (якщо можна так виразитись). Іншими словами, душа відчула і розкрилась. В якийсь момент я почала молитись про звістку від чоловіка, бо вже 21 год, а новин немає... Трохи пізніше я з Іринкою вийшли з костелу (бо вона вже дуже вертілась) і слухали концерт на вулиці. Я передзвонила Данусі додому, спитати як там Евелінка (вона заснула в мами на колінах і ми залишили Данусю пильнувати Евелінку :). Дануся сказала, що Евелінка ще спить. Але ДЗВОНИВ ТАТО! Ура!!! В нього все в порядку. На Монблані дійсно не було зв'язку, вони таки його підкорили і вже спустились до приюта. А завтра передзвонить вже з готелю.

Ось таке миттєве сповнення мрій:). Я насправді відчула у цьому особливу Божу ласку. Дякую!!!
lilidiya: (Default)
Витримала вчора строгий піст. Без їжі і води. Майже вдалося. Це так вперше, раніше постила пів дня чи до вечері, але з водою. Зараз пішло легше, тільки дуже хотілось пити :). Я свідома, що якби попила, то вже б дуже хотілося їсти :). Просто дуже гаряче, а ще ми з Іринкою були в Дрогобичі, говорили з Олександрою, узгоджували подальші плани. Як приємно, що мої знання і досвід потрібні!!!

Ввечері я просто не мала сил. Ніколи н думала, що відсутність їжі один день так впливає на життєві сили... Але я дала обіцянку, тож просто не дуже щось робила (ввечері ми з Іринкою знову були удвох - решта четверо пішли з п.Любою в басейн). А я чекала, що засну і стане легше, бо ж не мала сил... А проснуся зранку, тоді вже й поп'ю і поім... Але спати спокійно не вдалося. Мені стало насправді погано і я просто не могла спати. Болів живіт і все тіло... Тому я вночі трохи попила води. Стало лише трохи легше, але біль не проходив.

Зранку я все ще не мала сил :). Потрохи відпивалась гарячим чаєм і снідала потрошки (канапку з сиром їла протягом трьох годин). Потрохи все прийшло в норму. Цікавий досвід. Чесно думала, що не буде так зле...

Василь приїхав вчора ввечері (я вже типу спала), а сьогодні дуже розізлився, що я таке вчудила (годуюча мама!). Ледве його заспокоіла. Переживаю трохи за його поїздку... Зате він закупив все потрібне спорядження, щоб я не переживала :). І дуже переживав, що то так дорого вийшло (не звик він собі купувати якісні і дорогі речі у великих кількостях :). Отак ми переживаємо :)
lilidiya: (Default)
Прийшла така стаття. Лише сьогодні зранку ми обговорювали це з мужем. Він сказав, що йому потрібні кросівки, а я лише підтвердила. Раніше я б вже планувала, як і де я можу їх купити сама, або ж "добембувала" мужа, щоб він запланував покупку і потім контролювала і нагадувала... А зараз я лише підтвердила Так потрібні.. І чоловік подякував... За що?.. Каже, що за розуміння і підтримку. Бо опіки йому не потрібно, сам все може...

І ще з сьогоднішньої лекції дві головні якості дружини... Думаєте - краса м розум чи ще щось таке? Зовсім ні. Все просто - дякувати за те що зробив і прощати те що не зробив (чи зробив не так)... Тобто зовсім не потрібно робити щось замість мужа, бо йому важко... Це лише ображає... Потрібно захоплюватись, дякувати і не обмежувати свободу...

Від себе все. Тепер стаття:

Originally posted by [livejournal.com profile] snowwhite_bird at Как перестать быть Мамочкой

Женщины не умеют любить. Крутите как хотите, но это — реальная правда. Уф…Сильно сказано, да?

Вот так я хотел назвать эту заметку, но пожалел Рунет. Он, болезный, ещё не отошёл от прошлой, которая называлась «Мужчины ненавидят слабых женщин» (ссылка на неё — в самом конце заметки). Проявив сострадание, я снизил накал провокационности, и заголовок у заметки — другой. Почему я хотел назвать заметку «Женщины не умеют любить»? Строго говоря, потому что это так. Женщины действительно не умеют любить (тут, конечно, сразу надо сделать оговорку — с мужчинами дело обстоит точно так же, любить не умеют). Дело вот в чём: любить — это значит быть на равных. А женщины (и мужчины) на равных умеют быть плохо. Женщины обычно заваливаются в позицию Мамочки(приказывает, учит и контролирует) или Дочечки (выпрашивает, беспомощна, контролирует, но по-другому). У мужчин свой набор — Папочка (приказывает, учит и контролирует) и Сыночек(выпрашивает, беспомощный, контролирует, но по-другому). Вместо любви люди (давайте уже всех объединим в одну категорию) разыгрывают этюды, основанные на жёстких сценарных каркасах. Например, она, как Мамочка, требует, чтобы он являлся домой не позже десяти, а он, как Сыночек, плачется приятелям о горькой судьбинушке. И обоим невдомёк, что взрослый мужчина сам решает, когда приходить домой, и зависит это решение от многих факторов. И, например, если жена дома с двумя маленькими детьми, то надо приходить вообще к шести вечера. А если она одна и детей нет, а есть подружка, с которой они на кухне пьют кофе, то можно и задержаться.
И так во всём. Ролевые отношения для брака — попросту губительны.Отсюда у многих женщин возникает вопрос — «Как перестать быть ему Мамочкой?» Что ж, мне есть, что ответить. Предупреждаю — ответ будет конспективный. Только самое главное и предельно кратко. Итак, краткое пособие «Как перестать быть мамочкой для своего мужа».

Начни:

1. Восхищаться. Родитель хвалит своего ребёнка, потому что ребёнку нужно одобрение. Но в паре нужна не похвала, а восхищение. Похвала — это всегда оценка, а оценивать может тот, кто выше. Восхищение же — это равная позиция. Поэтому вместо «ты отлично водишь», скажи «обожаю смотреть, как ты водишь». Вместо «ты у меня молодец», скажи «как же мне с тобой повезло».
2. Благодарить. Родитель обязан заботиться о ребёнке, ребёнок обязан слушаться родителя — это жёсткие ролевые стереотипы. Мужчина тебе ничего не обязан — и ты ему тоже. И раз так — любое его действие является добровольным. Он вымыл посуду? Поблагодари. Нянчился с детьми, дав тебе возможность встретиться с подружками? Поблагодари. Больше благодарности — вот и весь секрет.
3. Советоваться. Родитель не обязан советоваться с ребёнком. Надо родителю — он поднимет ребёнка в шесть утра. Надо — повезёт к бабушке. Это нормально — для родителя и ребёнка. У взрослых не так. Если действие взрослого человека как-то влияет на другого взрослого, необходимо посоветоваться. А друг найдётся решение получше?
4. Не делать за него. Родитель много делает за ребёнка, потому что ребёнок много не умеет и научится не скоро. Например, не всякий пятилетний малыш может погладить себе рубашечку. А тридцатилетний мужик — может. Поэтому не делай за него то, что он может сделать сам. Понятное дело, это не значит, что каждый теперь сам по себе и никакой помощи друг другу. Это значит, что не надо всё взваливать на себя.

Это, повторюсь, конспект. Но — конспект работающих подходов. Так что если надоело быть мамочкой собственному мужу — рекомендую к использованию. Ну а внимательные мужчины, надеюсь, поняли, что всё тоже самое применимо и в другую сторону — восхищайся своей женщиной, благодари её, советуйся с ней и так далее.

отсюда

Город

May. 19th, 2013 12:14 am
lilidiya: (Default)
Якщо так можна назвати ті півтора грядки біля хати :)
Або, інакше кажучи, присадибна ділянка. Вже більше місяця, як зійшов сніг і я посіяла травичку. І вона таки росте! Василь вже навіть косив минулого тижня... І вже знову треба... І точно треба купувати косарку! Але травичка росте, поки що разом з бур'янами... Але росте! А я вже бачу цей газон з травичкою, де приємно бігати босим чи просто полежати... :)

На грядках у нас суниці і полуниці (зібрані і пересаджені в одне місце). Вже третина цвіте!
А ще зійшов кріп, горох, щавель, салат, трошки петрушки і редиска (але, здається, що з неї ніц не буде, бо я за густо посіяла, а проріджувати боюсь...). Більше нічого не сіяла. Ще планую досіяти кріп з петрушкою і шпинат. Добре було б мати свою зелень. На більші подвиги поки що не підписуюсь :)

А ще ми пересадили кущі смородини і малини (смородини я привезла зі львова ще 8 березня... Вона більше місяця чекала в банці, поки сніг розтане...). А малину ми попросили в сусідів (в них хороший сорт).

Ось такі городні справи. Але насправді ми (точніше муж) розчищаємо місце для гойдалок, альтанки, басейну і пісочниці - це все обов'язково буде в нас ще цього літа, бо мати велике подвір'я і не мати зручним умов для відпочинку на свіжому повітрі - якось не серйозно :). І саме на подвір'ї ми всі проводимо більшість часу влітку - ура!!! Це було моєю мрією :)

Кухня

May. 18th, 2013 11:58 pm
lilidiya: (Default)
Вже тиждень йде ремонт кухні. Мені було дуже страшно то все починати, зважаючи на те, що ремонт кухні ми вже робили двічі... В двох інших квартирах :). Але, проживши зиму в осібняку, зрозуміла, що більшість часу взимку сім'я проводить в кухні. Тому потрібно, щоб там було зручно і гарно... Тобто протилежно до того як є... Точніше було ще тиждень тому... А цього разу ремонт робить чоловік. Не сам, але він керує і все під його контролем. Я лише захотіла нову кухню, зручну і приємну... І я думала, що муж сам все й зробить (бо знаю, що може, хоч ще не робив... Але в нього руки ростуть з правильного місця :). Але муж все таки делегував професіоналам. То вже його рішення, відповідальність і контроль... Вперше в житті я "не пхаюсь"... Не шукаю де дешевше, не вирішую чи міняти вікно, не шукаю майстрів і не домовляюсь з ними... Тому я вперше абсолютно спокійно переживаю ремонт, не переживаю, не контролюю майстрів і не нервуюсь, що вони так довго роблять (приходять на 9-10 і йдуть вже в 17-18). Я навіть не дуже вникаю в ремонт, ми все узгодили з мужем (стиль, колір і всілякі інші деталі), тепер вже чоловік контролює процес. Лише де треба вибрати дизайн я допомагаю :)

Сьогодні вибирали керамічну плитку. Вибрали помаранчеву (тягне мене на теплі кольори, мабуть перемерзла взимку... Там і справді було "прохолодно" :). Бо колись моєю мрією була біло-синя... Про меблі ще не домовились. Хочеться дерева... І хочу сама розмальовувати дверки петриківським розписом... Але напевно то не дуже реально...

І дуже хочу зручності і краси у кухні. Там буде частина власне кухні і частина "їдальні" (приміщення форми г). Дуже хочу, щоб мені було зручно і "натхненно" там готувати, а всім нам і гостям там смакувати і спілкуватись!!! Добре, що муж мене розуміє і підтримує!!!
lilidiya: (Default)
Ходили ми сьогодні до Плащаниці, а по дорозі назад "знайшли" ось таке писанкове дерево:




З нами лише меншенькі. Старшенькі стоять стійку біля Плащаниці в церкві Марії Сніжної у Львові (якось так гарно співпало, що і новацький рій Ольвії і юнацький курінь Данусі стоять одночасно і в тій самій церкві... бо зараз майже у всіх церквах Львова стоять стійку пластуни (у нас їх багато... і пластунів і церков :) це мені так повезло :) люблю, коли мої діти разом :)
lilidiya: (Default)
Запросив мене муж на індійську вечірку в бізнес клубі. А Індією я цікавлюся вже давно... ще з часів Мітхуна Чакраборті та його "танцюй. танцюй" :)
Зараз, правда, дещо в іншому руслі... я б сказала... дещо глибшому...

Але, на жаль, Індії там було мало, бізнесу набагато більше... Два справжні індуси презентували індійський ресторан "Резон" (вул. Чайковського), ансамбль "Едельвейс" "намагався" танцювати індійські танці (хоч насправді це було більш схоже на арабські). Проте була пара, яка справді глибоко цікавиться Індією - чоловік презентував йогу, а жінка розказувала про ведичну кухню і приготувала на пробу ведичні солодощі. Цікавим було їх питання про те, як я до цього прийшла, а другим запитанням - "І Ви напевно народжували вдома" :). Хоча я не бачу тут прямого зв"язка...

Ось наші фотки (там були костюми):


Розумію, що це не індійські костюми, але це те, що було для фотографування... Свідчить про "кількість" індійського на вечірці...


Старших дітей ми залишили в бабусі. А Іринка тішилась вечіркою! А як нею тішились інші учасники! Особливо учасниці... Особливо ті, які залишили кілько-місячних дітей вдома... бо то ж робота... а я просто відпочивала :)


Тут трохи видно "розмаїття костюмів"... :)


А потім ми прогулялися вечірньо-нічним Львовом (у тумані та ожеледиці...). Купили по дорозі квіти для мами (гіацинт у вазонку) і щасливі повернулись додому (мого рідного, де я виросла, тобто до бабусі :). І навіть каблуки (я була в чоботах на каблуках) у поєднанні з 9-ма кілограмами в слінгу не зіпсували мені вечора, хоча каблуки я взуваю ну дуже рідко... вагітність і слінг не сприяють...
lilidiya: (Default)
Меншенькі "тероризують" тата. він зараз залюбки бавиться з ними, а вони все "лізуть наввипередки": "а мене! а мене!!!" Часом бавить двох зразу:



фотки )

Profile

lilidiya: (Default)
lilidiya

March 2015

S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 10:48 pm
Powered by Dreamwidth Studios